Yi Yi
за всі дні поки я його дивиласяцей фільм настоявся як чайок. на перший день це був окріп до якого і торкатися не хочеться, на останній я спішила нарешті посмакувати й допити поки не охолонуло.
початок давався тяжко, бо фіксувати хто є хто і які в кого проблеми було як намагатися сформулювати думку в нетверезому стані. з часом починаєш орієнтуватися в подіях і підсюжетах, перебуваючи одвічним спостерігачем, поки в один момент не стаєш частиною сім’ї. вже десь на половині я була з головою занурена в життя цих персонажів, приємно дивуючись як непомітно цей фільм переріс в щось таке особливе
«чому світ так відрізняється від того, яким ми його собі уявляємо?зараз, з заплющеними очима, він здається мені… прекрасним»
«я бачу лише те, що спереду, а не те, що ззаду. то я можу знати лише половину правди?»«-це ж моя потилиця! навіщо ти її сфотографував?-щоб ти зміг її побачити.»(мудрий малюк. мудрий. люблю його дуже сильно)
кожна історія сповнена чимось достеменно важливим, знайомим. просто прекрасний і ну дуже багатий фільм, подібне варто передивлятися на різних етапах життя