Breakfast on Pluto

Мені треба навчитися дозволяти собі іноді ставити 4,5/5, 5/5 улюбленим фільмам, а не щоразу зважувати на якісь незначні недоліки або роздивлятися їхні неідеальності під мікроскопом. Ця суперечність між емоційною вагою фільму для мене і хоч якоюсь «раціональною» оцінкою часом зводить мене з розуму 🫩 Не можу сама із собою примиритися, ахаха. Хотілося би вміти простіше ставитися до таких дрібниць у житті. Що ж, сьогодні якраз можна почати цьому вчитися!☝🏼 Мене не перестає вражати, як Кіттен не втрачає доброти, надії на краще і віри в людей, проживши майже все життя у повному неприйнятті з боку близьких і світу. Але, звісно, є й інша сторона. Відчувається, як ця самотність і брак тепла штовхають її до ризикованих і відчайдушних спроб знайти близькість у випадкових зв’язках, серед незнайомців – будь-де, де можна отримати хоч крихту уваги. У цьому є так багато болісного і людського :( Кілліан Мерфі неймовірний у своїй ролі. Хочу колись прочитати книгу, за якою знятий фільм. Відчувається, що багато чого опустили. – Чим займаєтеся? – Шукаю Леді Фантом. – Тоді ви знайшли потрібну вулицю. – Справді? Як вона називається? Вулиця Леді Фантом? Гарна назва. – А хто це, «Леді Фантом»? – Це моя мати. Я її так називаю, щоб розповідати, як про іншу людину. – Навіщо це робити? – Інакше я заплачу і не зможу зупинитися.