я сіла писати це ревʼю з таким спустошенням та болем. навіть попри те, що фільм не зовсім мені сподобався, він виглядає трохи перебільшеним, як на мене, ніби «розбавленим», проте мені все одно боляче. мені, як українці, трохи дивно писати відгук на нього, проте, хочу поділитись думками.
я рада, що сфокусувались на почуттях, на відносинах, на виборах, повʼязавши все у контекст війни. проте, мені не сподобалось, що фільм з однієї сюжетної лінії переходить до іншої, і ми ніби забуваємо головну тему картини.
«візуал бере гору над сеансами», теза, яку я чула від усіх знайомих і я скоріше розділяю її. мені не вистачило чогось однозначного, можливо, воно і не має бути однозначним, адже ми бачимо якими гібридними є персоналі, як цікаво вони щоразу підлаштовуються, вони постійно роблять вибір, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні. ми бачимо як персоналі приймають реальність і миряться з нею.
"Клондайк" важко продати, не стільки через його похмурість, скільки через те, що він міцно вкорінений у суворий реалізм, який зараз спостерігається в усьому світі.
кожен кадр "Клондайку" яскраво і майстерно втілений у життя невеликим, але потужним ансамблем Марини Ер Горбач. об'єктиви Святослава Булаковського вражають, зачаровують у кожній миті.
це було похмуро і напружено. хотілося б, щоб темп був кращим, і все ж фінал настільки похмурий, настільки тривожний, що я не можу не захоплюватися кожним куточком цієї побутової драми воєнного часу.
я сіла писати це ревʼю з таким спустошенням та болем. навіть попри те, що фільм не зовсім мені сподобався, він виглядає трохи перебільшеним, як на мене, ніби «розбавленим», проте мені все одно боляче. мені, як українці, трохи дивно писати відгук на нього, проте, хочу поділитись думками.
я рада, що сфокусувались на почуттях, на відносинах, на виборах, повʼязавши все у контекст війни. проте, мені не сподобалось, що фільм з однієї сюжетної лінії переходить до іншої, і ми ніби забуваємо головну тему картини.
«візуал бере гору над сеансами», теза, яку я чула від усіх знайомих і я скоріше розділяю її. мені не вистачило чогось однозначного, можливо, воно і не має бути однозначним, адже ми бачимо якими гібридними є персоналі, як цікаво вони щоразу підлаштовуються, вони постійно роблять вибір, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні. ми бачимо як персоналі приймають реальність і миряться з нею.
"Клондайк" важко продати, не стільки через його похмурість, скільки через те, що він міцно вкорінений у суворий реалізм, який зараз спостерігається в усьому світі.
кожен кадр "Клондайку" яскраво і майстерно втілений у життя невеликим, але потужним ансамблем Марини Ер Горбач. об'єктиви Святослава Булаковського вражають, зачаровують у кожній миті.
це було похмуро і напружено. хотілося б, щоб темп був кращим, і все ж фінал настільки похмурий, настільки тривожний, що я не можу не захоплюватися кожним куточком цієї побутової драми воєнного часу.
