Gorgeously shot and contains many long takes that can be incredibly breathtaking and stressful, with an emotionally brutal finale. Very professional and underrated film that deserves more attention that it does 

(Strong 7 to a light 8)

Gorgeously shot and contains many long takes that can be incredibly breathtaking and stressful, with an emotionally brutal finale. Very professional and underrated film that deserves more attention that it does 

(Strong 7 to a light 8)

If you can make it to the ending it’s kinda worth it

My second film I’ve had to watch on Ukraine for a class and no it hasn’t gotten easier to watch the horrors unfolding over there

If you can make it to the ending it’s kinda worth it

My second film I’ve had to watch on Ukraine for a class and no it hasn’t gotten easier to watch the horrors unfolding over there

so visually beautiful and emotionally potent, and really great performances especially from the actress playing irka

strong 8/10

so visually beautiful and emotionally potent, and really great performances especially from the actress playing irka

strong 8/10

As an anti-war drama centred around a couple from the Donbas region, KLONDIKE paints an impressive portrait of two individuals caught in the middle (literally) of separatist escalation. Part of me wishes MH17 was further explored but I acknowledge that this film is centred around women, particularly Ukrainian — who shoulder male stupidity in the war effort. The final scene? Bleak.

As an anti-war drama centred around a couple from the Donbas region, KLONDIKE paints an impressive portrait of two individuals caught in the middle (literally) of separatist escalation. Part of me wishes MH17 was further explored but I acknowledge that this film is centred around women, particularly Ukrainian — who shoulder male stupidity in the war effort. The final scene? Bleak.

я сіла писати це ревʼю з таким спустошенням та болем. навіть попри те, що фільм не зовсім мені сподобався, він виглядає трохи перебільшеним, як на мене, ніби «розбавленим», проте мені все одно боляче. мені, як українці, трохи дивно писати відгук на нього, проте, хочу поділитись думками.

я рада, що сфокусувались на почуттях, на відносинах, на виборах, повʼязавши все у контекст війни. проте, мені не сподобалось, що фільм з однієї сюжетної лінії переходить до іншої, і ми ніби забуваємо головну тему картини. 

«візуал бере гору над сеансами», теза, яку я чула від усіх знайомих і я скоріше розділяю її. мені не вистачило чогось однозначного, можливо, воно і не має бути однозначним, адже ми бачимо якими гібридними є персоналі, як цікаво вони щоразу підлаштовуються, вони постійно роблять вибір, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні. ми бачимо як персоналі приймають реальність і миряться з нею.

"Клондайк" важко продати, не стільки через його похмурість, скільки через те, що він міцно вкорінений у суворий реалізм, який зараз спостерігається в усьому світі.

кожен кадр "Клондайку" яскраво і майстерно втілений у життя невеликим, але потужним ансамблем Марини Ер Горбач. об'єктиви Святослава Булаковського вражають, зачаровують у кожній миті.

це було похмуро і напружено. хотілося б, щоб темп був кращим, і все ж фінал настільки похмурий, настільки тривожний, що я не можу не захоплюватися кожним куточком цієї побутової драми воєнного часу.

я сіла писати це ревʼю з таким спустошенням та болем. навіть попри те, що фільм не зовсім мені сподобався, він виглядає трохи перебільшеним, як на мене, ніби «розбавленим», проте мені все одно боляче. мені, як українці, трохи дивно писати відгук на нього, проте, хочу поділитись думками.

я рада, що сфокусувались на почуттях, на відносинах, на виборах, повʼязавши все у контекст війни. проте, мені не сподобалось, що фільм з однієї сюжетної лінії переходить до іншої, і ми ніби забуваємо головну тему картини. 

«візуал бере гору над сеансами», теза, яку я чула від усіх знайомих і я скоріше розділяю її. мені не вистачило чогось однозначного, можливо, воно і не має бути однозначним, адже ми бачимо якими гібридними є персоналі, як цікаво вони щоразу підлаштовуються, вони постійно роблять вибір, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні. ми бачимо як персоналі приймають реальність і миряться з нею.

"Клондайк" важко продати, не стільки через його похмурість, скільки через те, що він міцно вкорінений у суворий реалізм, який зараз спостерігається в усьому світі.

кожен кадр "Клондайку" яскраво і майстерно втілений у життя невеликим, але потужним ансамблем Марини Ер Горбач. об'єктиви Святослава Булаковського вражають, зачаровують у кожній миті.

це було похмуро і напружено. хотілося б, щоб темп був кращим, і все ж фінал настільки похмурий, настільки тривожний, що я не можу не захоплюватися кожним куточком цієї побутової драми воєнного часу.