“Slovo” House. Unfinished Novel

акімов — плід роботи хвильового. ми створюємо лиходіїв, потвор, кажуть вони, а що, як навпаки? 

ми усі вийшли з кінотеатру з такими похмурими обличчями, у кожного сталась екзистенційна криза. до кінця фільму у мене настільки боліла голова від того, що сльози накочувались, але не лились. мені було нестерпно огидно від того, що відбувалось на екрані. 

фільм жодного разу не викликав позитивних емоцій, лише огиду, відразу, потужний розпач та ненависть. я не хочу і не буду толерувати людей, які обирають росію, які обирають бути зручними, які зраджують рідних собі людей, які спілкуються російською, які споживають будь-який російський контент.

хтось каже, що фільм поверхневий, хтось каже, що фільм про будь-що, але не головне, хтось каже, що мало про розстріляне відродження. я ж думаю, що ми маємо віднайти свій сенс, фільм про те, щоб не забувати лишатись відданим собі, обирати правильне за покликом, бути чесним. якщо ви акімов за натурою, по-перше, мені вас дуже шкода, по-друге, вам потрібно лікуватись, якщо ви, звичайно, не комуніст (тоді я бажаю вас застрелити). 

фільм про зрадників серед українського народу, про ницих малоросів, які ніц не знаю про Україну, які не бажають бути частиною культури, спільноти. фільм про тих ваших друзів, що досі кажуть про велику расєю, які досі захоплюються расєйською культурою та що вважають, що «майбутнього в країні немає»

а ще, я знайшла собі в скарбничку нове обзивання — акімов. це поки найогидніше, що я можу сказати людині.

а тепер усім, хто прочитав це, не пишіть, що я не зрозуміла фільму. в країні лише початок відродження українського кіно, талановиті режисери ще не раз будуть повертатись до теми розстріляного відродження. ми ще знайдемо свої смарагди серед українського кіно.

акімов — плід роботи хвильового. ми створюємо лиходіїв, потвор, кажуть вони, а що, як навпаки? 

ми усі вийшли з кінотеатру з такими похмурими обличчями, у кожного сталась екзистенційна криза. до кінця фільму у мене настільки боліла голова від того, що сльози накочувались, але не лились. мені було нестерпно огидно від того, що відбувалось на екрані. 

фільм жодного разу не викликав позитивних емоцій, лише огиду, відразу, потужний розпач та ненависть. я не хочу і не буду толерувати людей, які обирають росію, які обирають бути зручними, які зраджують рідних собі людей, які спілкуються російською, які споживають будь-який російський контент.

хтось каже, що фільм поверхневий, хтось каже, що фільм про будь-що, але не головне, хтось каже, що мало про розстріляне відродження. я ж думаю, що ми маємо віднайти свій сенс, фільм про те, щоб не забувати лишатись відданим собі, обирати правильне за покликом, бути чесним. якщо ви акімов за натурою, по-перше, мені вас дуже шкода, по-друге, вам потрібно лікуватись, якщо ви, звичайно, не комуніст (тоді я бажаю вас застрелити). 

фільм про зрадників серед українського народу, про ницих малоросів, які ніц не знаю про Україну, які не бажають бути частиною культури, спільноти. фільм про тих ваших друзів, що досі кажуть про велику расєю, які досі захоплюються расєйською культурою та що вважають, що «майбутнього в країні немає»

а ще, я знайшла собі в скарбничку нове обзивання — акімов. це поки найогидніше, що я можу сказати людині.

а тепер усім, хто прочитав це, не пишіть, що я не зрозуміла фільму. в країні лише початок відродження українського кіно, талановиті режисери ще не раз будуть повертатись до теми розстріляного відродження. ми ще знайдемо свої смарагди серед українського кіно.

і слів немає щоб описати цю історію.

і слів немає щоб описати цю історію.